10:39 23-04-2016 | Новини Прикарпаття
Переглядів: 2607

Україні допоміг, як міг. І так має діяти кожен



Думка, яку ми винесли у заголовок цієї публікації, належить нашому землякові з Жалиборів Михайлові Багирі – учасникові бойових дій, який протягом року захищав цілісність рідної Батьківщини у найгарячішій точці сходу України. Нещодавно він, скромний воїн, повернувся до свого села. Без особливих відзнак та нагород, але з почуттям виконаного військового обов’язку… І з твердим переконанням, що кожний чоловік, якому Бог дав здоров’я, зобов’язаний діяти саме так, щоб убезпечити свої родини, своїх дітей, свою країну від ворожої орди.

     

     Михайло Багира (крайній зліва) з бойовими побратимами – Романом Дубіневичем із Бовшева
та Віктором Дунатом, переселенцем з Луганщини

     Саме таких, свідомих та мужніх, чоловіків будемо вшановувати 22 травня – у День Героїв. Це щорічне свято встановлено на честь українських вояків – борців за волю України: від лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби… і до нинішніх героїв АТО. Серед них і Михайло Багира, з яким маємо сьогодні розмову про стійкість і самопожертви заради жаданої перемоги. 
     
     – Михайле Васильовичу, наскільки нам відомо, початок нинішньої війни застав вас у … Білокам’яній, де ви, як і багато інших чоловіків із Прикарпаття, були на заробітках. А як ви потрапили під мобілізацію, від якої чимало військовозобов’язаних де тільки не переховуються?
     
     – Збройне зіткнення на сході не було для мене дивиною. Ще у молодості, коли працював провідником поїзда «Львів – Москва», відчував нещирість з боку тодішнього «старшого брата». А враховуючи те, що ми, українці, завжди вирізняємося відвертими проявами волелюбності, Росія й вирішила усмирити нас зброєю і невгамовною брехнею про події на Донбасі. У Москві мені ця брехня за кілька місяців так набридла, що врешті-решт я підійшов до доньки Віти, тоді студентки другого курсу, і сказав: «Зрозумій мене, доню, я їду воювати».
     
     Повернувся сюди, пішов до Галицького військкомату. А мені заявляють: «Строкову службу ви колись проходили на Тихоокеанському флоті, на атомному підводному човні, а в зоні АТО флоту нема». Хвилин сорок я доказував, що можу бути задіяний, де завгодно, головне, що маю до того велике бажання. Та нічого не вийшло. Але через місяць мені зателефонували: «Ви готові?». «Готовий!».
     
     – І одразу на схід?
     
     – Ні. Спочатку потрапив у навчальний центр сухопутних військ у Десні. Там місяць проходив відповідну підготовку. Потім був Житомир, де на базі героїчної 95-ої окремої аеромобільної бригади  формувалася нова – 5-а батальйонно-тактична група 81-ої бригади. Можна сказати, десантний батальйон у складі 1300 чоловік. Зібрати таку силу було нелегко, як і забезпечити відповідною технікою, озброєнням. Хлопці розповідали, що потрапляли  на величезні склади, де стояли десятки тисяч одиниць законсервованої техніки, але задіяти її ніхто не дозволяв. Та минулося.
     
     У травні 2015 року нас відправили на схід, у Миколаївку Слов’янського району Донецької області. В червні ми були вже на місці постійного призначення – це передова лінія оборони ЗСУ в кілометрі від Донецького аеропорту. Наше завдання – утримувати зайняті українськими військовими позиції, які й сьогодні постійно звучать у випусках новин: Опитне, Зеніт, шахта Бутівка… Я там служив навідником зенітки.
     
     – Що насамперед лякало вас на тих позиціях?
     
     – Заборона відкривати вогонь, навіть у відповідь, згідно Мінських домовленостей. Противник тим часом користав з того. «Поливав» нас вогнем коли і з чого хотів. Винятковими були періоди, коли у цей район мала прибути бригада ОБСЄ. Хвилин за 20 до того і після наступала мертва тиша. Але як тільки білі авто місії ховалися за горизонтом, противник знову гатив по наших позиціях. Коли  знову навідалися інспектори ОБСЄ, я підійшов до одного і відверто запитав: «Чому це так відбувається?».
     
     – І що вам відповіли?
     
     – Да это просто случайность.
     
     Чути таке і сліпо виконувати «мінськ» –  то було вже занадто. З часом, як тільки бойовики починали нахабніти, наше командування вже давало дозвіл стріляти у відповідь. Одного разу ми так  вдарили по колишньому цементному заводу, об’єкти якого задіяні під військові схрони сепаратистів, що потужні вибухи не вщухали з півгодини. Тому помиляється той, хто думає, що наші хлопці не в змозі дати достойну відсіч. Вони впевнені, що, якби була тверда воля головнокомандувача на команду «Вперед!», наші військові за два тижні зачистили б і повернули назад тимчасово окуповані території Донбасу. Особовий склад до того давно готовий – і морально, і технічно також.
     
     – Але ж поблизу мілітаризована Росія. Хіба українські підрозділи витримають її широкомасштабний наступ?
     
     – Не хотів би вдавати із себе великого стратега. Але там, на передовій, за якою – наша багатоешелонована лінія оборони, нема відчуття такого розвитку подій. Путін втратив до цього попередній інтерес… і час. Українці показали йому зуби.  А 40 тисяч найманців із числа спеціально амністованих 200 тисяч «зеків», перекинутих з російських в’язниць на український схід, Путіну не шкода. І наші хлопці швидко дали б їм раду, та й російські загороджувальні загони допомогли б, бо у РФ ці люди нікому не потрібні. Щодо наших втрат, то майже щодня на лінії зіткнення гине кілька українських захисників… Помножте їх число на тижні, місяці і дійдете висновку: ця гірка статистика могла б бути й у випадку рішучих наступальних дій, але я вірю, що вони мали б переможний результат. Чи не так?

     
     

     На передовій в зоні АТО – Михайло Багира із Жалиборів

     
     Але приказу з Києва нема. Таке враження, що ця війна для когось – вигідний бізнес, тому вона, на жаль, продовжиться. Не буде великим здивуванням, якщо виявиться, що й на воєнних заводах багато чого липне до рук загребущих. Ось дивіться, стільки років нас водили за носа, виголошуючи на ТБ – державна лотерея «Лото-Забава»! А зараз  вже відомо, що її приватний власник переховується у Москві. Мені ж туди дороги більше немає. Бо воював проти Путіна не тільки зі зброєю у руках, але й їдким словом через Інтернет – висловлював свої думки у «Фейсбуці», «Твіттері», «Однокласниках». 
     
     Але наразі маємо те, що маємо. Наприклад, селище Опитне розбили вщент. З майже тисячі колишніх мешканців тут доживає віку дванадцятеро глибоких пенсіонерів, яким нема куди їхати. А загроза їх життю постійно поряд. Скажімо, наші підрозділи, відповідно до Мінських угод, відвели важку техніку, а супротивник цього не зробив. Бувало, чуємо, заводиться танк, виїжджає на  колишню злітно-посадкову смугу Донецького аеропорту, і ніхто не знає, який намір у його екіпажу.
     
     – Чи правда, що та смуга вже відновлена і готова приймати чужу авіацію?
     
     – Це кремлівська пропаганда, хвастощі, маячня. Навіщо сепаратистам відновлювати аеропорт, якщо вони, сам бачив, ріжуть його на металобрухт і користають з того, що було побудовано коштом українського народу. Я вже не кажу про те, що з території колишньої аерогавані нас постійно провокують, маючи широкі можливості для маневру. Кілька місяців тому обстрілювали навіть з напівзруйнованої метеовежі. Прибрали ми того стрілка.
     
     Бувають і казуси. Якось бачимо, десь на відстані 150 метрів від нашого посту, заліз якийсь на дерево і кричить: «Укропи, я вас…». Наші бійці кажуть: «Може, зняти його?». Самі розумієте, яким чином. Але  у бінокль  бачать, що внизу під тим крикуном стирчить дуло автомата. Все зрозуміло,  «надихають» провокатора вимусити нас відкрити вогонь, щоб опісля галасувати, що українці вдарили по мирній території. Не вийшло. Той кадировець чи якийсь якут, судячи з акценту, покричав-покричав та  й сповз із дерева.

     
     

     Після обстрілів селища Опитне на руїни перетворився і головний науковий центр аграріїв Донеччини  – державна дослідна станція Академії аграрних наук України

     
     У цілому ж ворог підступний і безпощадний. Як то кажуть, вилазить зі всіх щілин і бере українських вояків на мушку. У нашому батальйоні загинуло троє. Статистично, це - зовсім не багато. Але за кожним випадком – втрата людини, трагедія для побратимів, родини, дітей.
     
     Пам’ятаю, як безглуздо загинув чудовий боєць Володя з Черкащини. Йому було тільки 32 роки, вдома залишилась дружина і двоє діток. На позиції Володя перебував з двома товаришами, коли з густого очерету підкралася  диверсійно-розвідувальна група супротивника. Володя в той момент якраз піднявся з землі і, ледь помітивши чужі рухи, встиг  вигукнути: «Хлопці, сепари!». Вони вмить прошили його тіло автоматною чергою.
     
     Або був ще такий випадок. Темна ніч, ближче до ранку. Тиша, яка особливо лякає. Наша лінія оборони на відстані якихось 120 метрів від їхньої. Поряд зі мною – товариш, можна сказати, хлопчина, заворушився. Бачу, гонорово закурює. Я ледь шепнув: «Та що ти робиш?», - як  просвистіла куля – одна, друга… То снайпер з того боку зреагував на наш вогник. Ми вмить упали обличчям у грязюку. У мертвій позі перечекали хвилин  двадцять і врятувалися. Я вкотре сказав бійцеві: «Хіба ти не чув, що береженого Бог береже?». 
     
     Нагадувати цю істину довелося і фотографу розвідгрупи, який, як на мене, надто безпечно робив зйомки протилежної території. «Капітане, якось приховайтеся», – кажу йому. «Я швиденько зроблю пару кадрів та піду», – відповів він дещо поблажливо, мабуть, зважаючи, що він  капітан, а тут я, старшина першої статті, щось йому раджу. Та через секунду все правильно зрозумів і навіть подякував. Бо спрацював снайпер. На щастя, і цього разу невдало. Як розповідали наші снайпери, брати жертву з відстані 400 – 500 метрів немає сенсу, і вони цього не роблять. Бо навіть подих вітру відхиляє задану траєкторію у той чи інший бік. Нехай на пару сантиметрів, і то буває спасінням.

     
     

     Вид на Донецький аеропорт з позицій, які утримують і захисники Вітчизни з Галича

     
     Подібне якось сталося і зі мною. Я ніс акумулятор для рації на сусідню позицію, дуже небезпечну. Ми тримаємо три кілометри першої лінії оборони, де колись була жвавою дорога з Авдіївки на аеропорт, захищена лісосмугою. Тепер в ній зробилася  бреш метрів на 50 – 70, нема ні кущів ні дерев. Мабуть, саме там мене помітив сепарський снайпер. Щастя, що він був на великій відстані, до кілометра. Тож куля мене не взяла. Та й побратими прикрили хаотичним вогнем. Слава Богу. Знаєте, там, на війні, не проходить і години, щоб ти не звернувся до Господа, не помолився. На все його воля. Та й до кого у тому протистоянні звернешся, на кого понадієшся?
     
     – А тут, на мирній Галичині, куди ви, Михайле, повернулися 10 квітня, відчули  підтримку, розраду?
     
     – Аякже, і не тільки від рідних та близьких. Я приємно здивований, який чудовий Інформаційний центр для учасників АТО і членів їх сімей облаштовано у Галичі. Приходиш, тебе зустрічають з відкритою душею і відповідають на кожне твоє запитання, дають необхідну консультацію. Я спілкуюся зі своїми побратимами з Вінницької, Чернігівської , Хмельницької та інших областей, і вони мені щиро завидують, бо у них настільки хороших установ для АТОшників немає. Тому від імені своїх галицьких побратимів щиро дякую голові районної державної адміністрації Ярославу Бартківу за наш інформаційний центр, для облаштування якого він приклав чимало зусиль. Велика подяка й управлінню соціальному захисту за те, що підібрали для нас такого доброго координатора – Оксану Пашинську. Впевнений, що якби з людьми працювало якомога більше таких обізнаних, людяних державних службовців, то в Україні давно був би порядок, мир та злагода.
     
     – Яким ви собі уявляєте день перемоги над агресором і що підказують ваші передчуття – коли вона прийде?
     
     – Як на мене, то дуже не скоро. Але коли це все-таки станеться, святкуватиму… Маю надію, що зі своїми галицькими побратимами: у нашому взводі з 26 бійців було аж 8 мужніх хлопців з Галицького району!

Бесіду вела Марія ПАЛЮГА


 


Коментарі (0)
Ваше ім’я:
 
Коментар:
 
 
 
 

Онлайн-підписка від ПриватБанку

Останні новини

 
09-06-2017
 
08:22
Івано-Франківська УГП визначилася з обласним керівництвом
 
01-06-2017
 
12:27
Захистімо дітей від російської агресії!1
 
31-05-2017
 
13:44
ВОЛЯ-РУХ НОВИХ СИЛ під Мінюстом вимагали припинити політичне рейдерство1
 
 
10:45
Євген Нищук: Ми повинні дбати про свою цілісність, свою ідентифікацію
 
30-05-2017
 
00:51
Микола Томенко розпочав зйомки фільму про Галич1
 
 
00:40
18-річний юнак загинув через незаконну "тарзанку" (відео)1
 
29-05-2017
 
15:19
Щастя не оминеш
 
 
15:11
Мототрек у Галичі: відверті дебати про спорт і спокій
 
 
10:09
Івано-Франківський осередок Галицької Партії обрав нове керівництво
 
25-05-2017
 
01:34
Найцікавіші новини програми «Аргумент Гончарової» на минулому тижні з 15.05 по 19.05.20171
 
 
01:18
«Думаєте, жінки, які приїздять з Італії, розповідають правду?!
 
24-05-2016
 
17:47
У жахливій ДТП загинув двадцятирічний юнак (фото)
 
05-05-2016
 
12:52
Литва заборонила в’їзд на свою територію 46 особам, яких пов’язують із засудженням Н.Савченко2
 
04-05-2016
 
13:02
НСЖУ оприлюднила список “Ворогів реформування преси”
 
27-04-2016
 
12:20
Затверджено остаточну ціну на газ для населення1
 
 
11:22
Сьогодні відбудеться розіграш безкоштовних путівок у Дитячий табір «Артек-Буковель» від благодійного фонду «Новий Івано-Франківськ»1
 
 
10:54
Шустеру "шиють" ще одну справу1
 
 
07:56
Перший Національний телеканал відмовився транслювати концерт Оксани Білозір
 
 
07:41
Електроопори на вул.Незалежності у Івано-франківську прикрасять квітами1
 
26-04-2016
 
23:00
У Києві внаслідок перестрілки поранено поліцейського
 
 

Опитування

Голосування завершено!

Хто на Вашу думку має найбільші шанси очолити Івано-Франківську обласну раду?
 
Микола Палійчук
Михайло Вишиванюк
Юрій Романюк
Роман Онуфріїв
Сергій Адамович
Олександр Шевченко
Руслан Гусак
Дмитро Дзвінчук
Манолій Піцуряк
Василь Скрипничук
Зіновій Митник
Остап Дзеса
Петро Шкутяк
Олександр Джура
Ігор Насалик
 
Проголосувало: 299
 

Партнери

НАША КНОПКА

 
 

Ліхтарі рекомендують

 
Робота, вакансії, резюме на
  http://job.ukr.net.
Популярні фільми прокату на
  KINOafisha.ua.
Програма телепередач на
  TVgid.ua.
Новини UKR.NET:
  політика, економіка, спорт та ін.